Не прикриваюсь осадом культурним,
Бо де візьметься він серед полів,
Де у житті - єдина палітурка,
І та прихована у паростках дубів.
Мій досвід набувався послідовно,
Бо він, немов зарубинки на вікнах,
Коли потрібно - випасти корову,
Коли її потрібно подоїти.
У тиші дому, де боги губились,
Прибиті цвяхами в небілених кутках,
Мені ввижалось, що вони дивились,
На мене, не приховуючи страх.
І в хаті, наче в темній домовині,
Де був лиш я і божа безпорадність
Війнуло, наче холодом по спині,
Й хотілось в собі бога покарати.
Я був, неначе докір - в божих планах,
Як журавель, що не злетів у вирій,
Як труп, що за життя себе оплакав,
Заздалегідь могилу собі виривши.
У полі, загубившись серед жита,
З життям на плечах, як з мішком соломи,
Я став листком, до зошита підшитим,
В письменницькім столі знайшовши слово.
Дурень-5
© Copyright: Хохол Хохотович, 2018
Свидетельство о публикации №118031609203
Свидетельство о публикации №118031609203
Рецензии