Сонет о вечности

Доброго дня, вам, Іванку!
Ось і знову з'явився на вашій сторіночці чудовий сонет!

На жаль, таке життя земне! Колись воно закінчиться і в цьому, на мою думку, постаЄ найвища справедливість. Не відкУпиться ніхто, ані грошима, ані славою чи досягнутими висотами у суспільстві. Це невідворотність, до якої треба ставитись філософськи.
На цю тему у мене є вірш, будь-ласка, до вашої уваги:

Він прИйде — невблаганний час останній,
Прокреслить дно Небес метеорит,
Скорботним тихим подихом прощальним
Душа у вічний Ирій відлетить.

Легким ефіром в Небеса полину,
Ввійду незримо в Лабіринт ЧасУ,
Усе, набуте за життя людини,
Як звіт, у сповідь Богу принесу.

Напевне, в Потойбічності незнаній
Спокійний Рай знайду для себе я.
Та в сивому космічному тумані
Ввижатиметься Матінка-Земля:

У діамантах рОсяних світанки,
Вечірні зорі, тихий плин ріки,
Над полем Місяць в срібному серпанку
І ніжний дотик вітру до щоки...

Усе, що промайнуло, як хвилина,
В тривогах, болях, радощах, труді.
Той шлях, що я пройти була повинна
Крізь терни до зірок, в земнім житті.

Що там, за обрієм?
Ніхто не знає.
Та вірю я у вічне Майбуття!
Радію дню, добро в душі плекАю
І вдячна Богу за своє життя.
(із збірочки поезій “Срібна місячна доріжка")

Будемо жити! Скільки Бог дасть... Я від щирого серця бажаю вам гарного самопочуття, творчої наснаги, душевного спокою і ще багато чудових віршів!

З найкращими і найщирішими побажаннями,

Людмила Киреева-Силенко   14.03.2018 16:17   •   Заявить о нарушении