Про те, що набол ло

Поки наші можновладці
На Мальдівах і Канарах,
Ми – неначе голодранці,
На городі в кулуарах.

Депутат сидить у Раді
І на кнопки натискає.
Завжди чистий, при параді,
Не лайно ж в хліві кидає…

А сорочки від кутюр,
Скоро тріснуть наче…
Зачіска і манікюр,
Сумка від Версаче.

Він обіда в ресторані,
Зараз в тренді суші й роли.
А у когось туфлі драні,
Ні в чім завтра йти до школи.

Ще  сини їх не воюють
Там, на Сході, з автоматом,
Снайпери їх не полюють,
І спокійні мама з татом.

Той гребе собі в кишеню,
Має острів свій і яхту.
Той затис копійку в жменю,
Щоб купити хліба в хату.

Скрізь з екранів депутати
Нам добробут обіццяють.
Скоро будемо все мати
Мінімалку ж піднімають!

За одно і ціни треба
Їм на весь товар підняти,
Бо ж зросте тоді потреба
Людям їжу купувати.

А медичні препарати?
Не дай Бог хворіти…
Бо лишиться помирати,
Їх же не купити…

І хто винен, що немає
Ні хлібини, ні зарплати?
Ситий голоду не знає.
Хочу бути депутатом.

Україна потопає
У боргах і кризі,
Та верхівка за нас дбає:
« З НАТО і без візи…»

Лізуть злидні в наші хати,
Ми ж – в Європу ліземо.
Чим дітей прогодувати?
Може тим – безвізовим?

Ми  сліпе овече стадо,
А не громадяни.
Багатіє наша влада,
Затиска аркани.

Зброя, транші і кредити
Від Америки й Європи.
Ми піявки-паразити,
Бідняки-холопи…

Тільки хто те повертати
Буде всьому світу?
Нам кишені вивертати
Вибрали еліту…

А навіщо ми збирали
В Києві майдани?
Як завжди нас ошукали,
Одягли кайдани.

І так боляче дивитись,
Як нидіють люди
Ми до чого докотились?
Біль і розпач всюди…

І не з тими ми б'ємося,
Ворог наш удома.
Скільки крові пролилося…
Де кінець усьому?

І як всім уже набридло
Сльози й біль ковтати.
Ми  - живі, і ми – не бидло!
Годі нам мовчати!

Ось, що в серці наболіло
Й що сказати мушу.
Сплюндрували наше тіло,
Не чіпайте душу!

В небо руки простягаю:
Поможи нам, Боже.
За народ я свій благаю…
Хто ж бо нам поможе…