ВЕСНЯНИЙ ДВОБІЙ
Розриваються сірі хмарини
Весняними руками пружними,
А шмаття в усюбіч зринуло,
Бо підхвачене вітрами дужими.
І нервує Весна, і казиться.
Що за поспіх такий, до чого він?
Що з того, як небо побачиться,
Що його височінь розвидніє? –
Ні, спішить, гарячкує, нібито
Прибиранням усе можна вирішить:
Лише бруд минулого вимети –
Сяйво щастя радо заблищить нам.
Розчищає майбутнє, старається.
Крізь прориви у хмарах – сонячно.
Сірі велети знов намагаються
Затулити стрімкі віконечка.
Мов дитина, дивлюсь і хвилююся,
На душі бентежно і радісно,
Що весняним двобоєм милуюся,
Що, нарешті, блакить нам засяє знов!..
***
В якості ілюстрації використано фрагмент фотографії Веніаміна Вітковського
***
© Copyright: Анна Гани, 2018
Свидетельство о публикации №118031305888
Свидетельство о публикации №118031305888
Рецензии
