Ой, як приємно й хОроше буває,
Коли душа без шкіри відчуває
Свою, до щему душу зрозумілу,
Живу, відверту і не скам"янілу...
Хіба ж тепло відчується правиці,
Як подають, не знявши рукавиці?!
Отак і душі, вдягнені зело,
Ні біль не відчувають, ні тепло:
У тернах упередження блукають,
Знаходять хибне - те, що і шукають.
Зневірені, картаються страхами,
А у кишені - срібло із цвяхами...
Не відають, як хОроше буває,
Коли душа обійми розкриває -
Зливається у вищому єднанні!..
Нехай на мить, та щиро, як востаннє...
Душа без шкiри
© Copyright: Петренко Ольга, 2018
Свидетельство о публикации №118031006038
Свидетельство о публикации №118031006038
Рецензии