Я стою на твоєм підвіконні,
Звідки люди неначе мурахи,
Що повзуть в коробки бетонні,
Загрібаючи всякі лахи.
Проте тільки подивишся вгору
І там зовсім інакша картина:
У птахів значно більше простору,
Ще й не знають слова «рутина»!
Відриваються кінчики пальців
Від холодного шмату бетону;
Я лечу в дивовижному танці,
Ти не зробиш мені перепони.
***
© Copyright: Анастасия Витушинская, 2018
Свидетельство о публикации №118031003499
Свидетельство о публикации №118031003499
Рецензии