Не згадаєш мене у хвилини тягучого смутку,
Ні дзвінком, ні наклеєним Вайбером словом «Привіт!».
Раптом день інтегрує заточену в безладі муку
Десь у серце моє, меч-травою поранить живі
Осередки кохання, вони ще тримають облогу,
Ще в атаку ідуть фанатично відважні війська.
Із ім’ям на вустах, донедавна спорідненим з Богом,
Тільки доля звитяжців до краху віднині близька.
Оживає повільно байдужість стривоженим звіром,
Загортає в каміння холодне вчорашні сади.
Щось неладне й бездушне тримає за ґратами віру,
Віру в завтрашній день, все довкола болюче чадить…
Не згадаєш мене, я неначе уже й не існую…
Мовби сніг навесні, під питанням чи був? Існував?
Зосереджено в пам’яті янголи потай мандрують,
Ще рятують, як можуть, з чернеток яскраві слова…
18:46, 09.03.2018 рік.
Зображення: http://новости-сша.ru-an.info
Не згадаeш мене
© Copyright: Прокопенко Юрий, 2018
Свидетельство о публикации №118030909590
Свидетельство о публикации №118030909590
Рецензии
