О, краю мій,
Спинись, моя журба!
Вже годі тобі
скиглити і скніти!
Весна летить,
По полю мчить арба...
Тремтять, прокинувшись,
верби живої віти...
І діти їдуть
Спомнить Кобзаря,
Його високі
"думи, мої, думи",
Написані колись,
ще за царя,
Та й досі - вірні,
щирі та угрюмі...
Нехай мій край знедолений - цвіте,
Ось-ось розквітнуть пахощі і трави,
Садки вишневі, вдягнені в просте,
Такі рідненькі і такі ласкаві...
А Бог все бачить,
Чує, знає все.
І зійде нас зажурених зігріти.
І вийде правди сонце золоте,
І засміються люди всі, як діти...
8 марта
© Copyright: Лика Поо, 2018
Свидетельство о публикации №118030805170
Свидетельство о публикации №118030805170
Рецензии
