Я би ніколи в житті,
не віддав того що я маю
На всі мрії змарнованих літ
та фантазії з іншого краю
Я ціную усе що прожив,
я вітаю усіх, кого знаю
Моє серце радіє за тих,
хто мене відвернули печаллю
Я з вуаллю укриюсь до ніг
І скажу сам собі по за очі
Що чекає мене білий сніг
Як Висоцького, серце стукоче
Тихий подих, та блискіт ночей
Що вкриває мене, ніби вовчі
Пазурі…гиблих людей,
Та покійних, у білих сорочках
Отдышаться бы и молчать
Целый век провести за стеною
Лишь герои поэтов в сердцах
А поэты уже за спиною
Тихим возгласом песни чужой
Я не помню, как было в начале
Тут заранее павший герой
Что бы кануть еще раз в финале
Мне бы воздуха, утром, глоток
Срок из строчек минувшего быта
Снова тянет душой на восток
Чтоб насытить пред смертью пиита
«Я стаю на краю тех ворот
Что декады зовут золотыми
Пока город уходит на дно
Покрывая водою вершины…»
II. Золотые ворота
© Copyright: Синицын, 2018
Свидетельство о публикации №118030609440
Свидетельство о публикации №118030609440
Рецензии