Пост-Магiя Небесний Коледж

Залишені міста. Занесені піском дороги
Величні мегаліти, розкидані по всій планеті.
То скільки ж нас було колись?
Ти ж не забула: ми були?
Усе спочатку? Знову?
Це вольна воля чи всесвітня змова?
Питання сплутані в клубок, в якому відповіді є
Я навіть знаю, як питати...

І де ти, де ти, Добрий Друже?
Я пам'ятаю твій жорстокий вишкіл.
Балансування між життям та смертю
обох:і тіла і душі.
Ті виходи за межі.
Ті мандри просторово-часові.
Як ми наповнені вітрами зір летіли,
як зупиняли час і розсипалось тіло
на порох зоряний і знову воскресало на Землі
Усе ж було. Нічого не приснилось.
Ти просто попросив мовчати до пори.
І зник. І я заснув, покуштувавши просвітління.
Пірнув за межі, де змовкли всі слова, де всезнання
вливається у розум, заповнює тебе ущерть.
Амінь.

Сьогодні я багато зрозумів. Зійшлось усе. Усе владналось.
Метелик сів на квітку і завмер.
Посеред озера зависла бабка, поряд скинулась рибина
І все заклякло. Немає руху. Зупинився час.
Це вихід з Матриці. Все просто. Два цалі вліво, цаль назад.
Усе - в тобі. Ти - скрізь. Поза часом і в часі.
Нема обмежень, як нема мани.
А смерть, то - лиш перепочинок.

Він - Мані. Не на хресті його розп'яли. На брамі.
І де вони усі? Вар'яти, заплутані у сітях догм.
А він отут. По-справжньому живіший всіх живих.
Заварює у турці найсмачнішу каву.
В цілому Всесвіті її ніхто іще не пив
Ми скоро пахощі її вдихнем,
а потім: нумо за роботу!
Годинник знову завели...


© Copyright: Валентин Лученко, 2018