Мара Белчева. Надii, сподiвання

Мара Белчева


Надії, сподівання, суєта –
все ніби вдаль понесли пташі крила,
і, мов пісні, тумани налетіли
туди, де скорб моя і маєта. .

З дерев пожовкле листя обліта,
і коцем темну землю вже укрило,
мені ж стара низенька стріха мила
не тисне, як в відколишні літа.

Милує душу сонце променисте,
і в Кришталевім домі все врочисте – 
ні галасу, ні шуму – тиш глуха.

Над тишею немає тут управи,
їй ні до чого світ і людська слава,
вона лиш голос Божий наслуха.

(переклад з болгарської — Любов Цай)

***
 
Мара Белчева


Желания, надежди, суета,
от мене, пъстри птици отлетяха.
Мъглите като песен прилетяха
на тихата поляна на скръбта.

И капят осланените листа,
със злато тъмната земя постлаха,
на ниската и пепелива стряха
аз не усещам вече тежестта.

На свое слънце грее се душата,
и във Кристалний дом на тишината
не влиза времето с човешкий глас.

Мъглата радостта й не смущава,
не чуе стъпки на човешка слава,
заслушана е само в Божий глас.