Говорять Вeликi Свiту Цього Андрiй Малишко

Її не купиш цвітом провесен,
Ані горлянкою, ні чином.
Поезія — це діло совісне,
Не грайся нею безпричинно.

Така собі, не знає старості
І на чолі не ставить дати,
Із чорним попелом і паростю
Стоїть одвічно біля хати.

І не легкими переливами —
Важкою кров’ю серце крушить,
Сяйне крилом своїм малиновим,
А чи обніме, чи задушить.

- - - - - - - - - - - - -

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.


    Ми з тобою на тім рушничкові,
    Немов на космічному кораблі,
    Завдяки виконавцеві Гнатюкові,
    Летимо й летимо навколо матусі-Землі"

    (Платону Майбороді / Андрій Малишко про "Пісню про рушник")




Вы можете прослушать данное произведение на канале автора: https://youtu.be/l_YVlOZdTvg