всі жінки твої тінями стали і тільки одну
ти колись прихистив бо вона була схожа на дроздика
ти приміряв її як сорочку свою гамівну
ти вдихаєш її обережно маленькими дозами
твій вона едельвейс що над урвищем світу проріс
твій псалом і спокута надійна твоя індульгенція
конфетті яблуневого цвіту що десь угорі
кружеляє над кратером твого солоного серця
в ній потрохи всього від джоконди і шовку вітрів
стане проти вікна і збирає всі промені світу
ти би вишив її ти б зліпив постамент якби міг
та тобі залишається лиш її тихо любити
так затихо аби не зламати мов кригу хрумку
так немов тамувати свої крововиливи й зливи
ти сльозину її переплив як у повінь ріку
а все інше - можливе
все решта - таке неважливе
***
© Copyright: Людмила Весела, 2018
Свидетельство о публикации №118030304783
Свидетельство о публикации №118030304783
Рецензии