так холодно
любий
мені і горобчику в стрісі
у кожній шпарині віднині замешкав циклон
і справа не в тому що в мене скупеньких «плюс» вісім
ці дні мов останні вони як листки між долонь –
тремтячі пожухлі і всі однакові по суті
в тривозі в чеканні в плодах як завжди восени
і світиться вогник – твоя невловима присутність
в кутку монітора так близько – рукою торкни
та все ж я по правді немов у відкритому морі
чи знаєш ти як то – самому у шлюпці між хвиль
триматись-тремтіти в цій вигаданій лавсторі
шукати хитку рівновагу допоки є сил
ці ночі уже не годяться в приспів колисковим
бо трави приспали своїх найдзвінкіших цикад
у ночі такі залишається вірити знову
лише в милосердя Господнє лише в листопад
він ще шматуватиме небо чумне на фрактали
зриватиме груші пускатиме в вирій слова
…добраніч
коханий
нам гнізда вітри розгойдали
бувай/засинай/оживай/повертай до Різдва
***
© Copyright: Людмила Весела, 2018
Свидетельство о публикации №118030304603
Свидетельство о публикации №118030304603
Рецензии