Ой зустр нуться двоэ

Світ за очі тягнеться стежина,
У далекі, не звідані краї.
Не утримає тебе тут родина,
Ідеш туди, де живуть мрії твої.

Там за горами, та й за морями,
За безмежними просторами полів.
Знайдеш те, що бажаєш ти без тями,
Знайдеш те, що ти завжди хотів.

Є там дівчина, гарна, та сама,
І чекає вона принца свого.
Їй колись напророчила мама,
Що діждеться, у літку, його.

Ой, зустрінуться двоє, я знаю,
В тому лісі, що гуляти пішли.
Серед теплого, тихого гаю,
Вони друг – друга знайшли.

Співи пташок, солодкі, лунають,
Щасливіші, за усіх, вони були.
Під луною друг – друга пізнали,
Аж до ранку, у двох, пробули.

Але доля буває нещадна,
Має знову вона їх розлучить.
На батьківщині справа є невідкладна,
Від ворогів рідний край боронить.

По стежині йде дівчина, плаче,
Сльози річкою пливуть по землі.
Полюбив, ту дівчину, юначе,
Але загинув, нажаль, у війні…

Не стримати того, пекучого, болю,
Не стримати, лютий той, гнів.
Серед берез, дубів і тополів,
Де раптово, колись, місяць їх звів.

Не повернеш його, не розлюбиш,
Не пробачиш тих, хто його вбив.
Аж до смерті його не забудеш,
Пам’ятатимеш як він тебе любив.

А він з неба буде за тобою глядіти,
Скоро дізнаєшся ти, по весні.
Що будуть у вас, із ним, діти,
Що залишив він слід по собі.