Ты мне говорил... Людмила Шарга

оригинал

Ты мне говорил: не руби с плеча,
мол, будешь жалеть сама…
Легла на плечи мои печаль –
я думала, что зима.
Ты мне говорил: на чужой роток
платок не накинуть – жаль,
и счастья хмельного горчил глоток
как дикий мёд, как печаль.
Ты мне говорил, что жизнь прожить –
не поле ржи перейти.
И я до рассвета пыталась сшить
две доли и два пути.
Затепленная свеча жила,
пока я сшивала их,
и ноша – печальна и тяжела,
росла на плечах моих
Ты мне говори'л, что вот-вот – весна,
готовь для двоих ночлег,
и я, поджидая тебя у окна,
смотрела, как падал снег.
Почудилось – что на плечах моих
не ноша, а два крыла,
и стало понятно в какой-то миг,
что поле я перешла…
И было столько полей в вышине
и ни одного пути.
А там – за плечами – всё падал снег,
и кто-то шептал: прости..

Переклад українською  Віри  Бондаренко

Мені говорив: не рубай з плеча,
Щоб не шкодувала сама…
Лягала на плечі мої печаль –
Гадала я,  що зима.
Мені ти казав: на чужий роток
Платок не накинеш, на жаль
І щастя хмільного гірчив  ковток,
Як дикого меду печаль.
Говорив іще, що життя прожить –
Не поле з жита перейти…
І я до світанку рішила зшить
Дві долі і два шляхи…
Запалена свічечка все жила,
Допоки зшивала їх…
І ноша – печальна й така важка –
росла на плечах моїх…
Мені шепотів, що ось-ось – весна
Готуй вже для двох  нічліг,
І я, все чекаючи біля вікна,
дивилась, як падав сніг.
Привиділось –  що на плечах моїх
не  ноша, а два крила,
і я зрозуміла у певну мить,
що поле я перейшла...
І стільки було полів в вишині
і жодного – перейти…
А там –  за плечима –  все падав сніг,
і хтось шепотів: прости...


Спасибі за чудовий оригінал автору та Світлані Груздєвій за суттєву допомогу