Мишо Хаджiйський. Голодний рiк. Гл. 9

Мишо Хаджійський
ГОЛОДНИЙ РІК


I
http://www.stihi.ru/2018/02/15/391

II
http://www.stihi.ru/2018/02/16/465

III
http://www.stihi.ru/2018/02/17/444

IV
http://www.stihi.ru/2018/02/18/522

V
http://www.stihi.ru/2018/02/19/548

VI
http://www.stihi.ru/2018/02/20/2960

VII
http://www.stihi.ru/2018/02/21/425

VIIІ
http://www.stihi.ru/2018/02/22/530

IX

У дворі ріс бузок, посаджений ще старим дідом Колесником. Тепер бузок засипаний снігом, і садочок геть увесь заметений, не знати ані деревця. Від старої груші видно лише вершечок – ото такий сніг! Рідко коли видається рік із таким рясним снігом.
Андрей Колесник поклав рубанок і задивився, як сипле сніг, як росте перед вікном кучугура – ось-ось укриє верх старої груші. Сніг м’який, передвесінній, коло кожного замета калюжі. Колесник дивиться на кучугури й пригадує слова батька: «Жито вродить цього року – казав батько, якщо пада такий сніг. – Наповнимо комори». Він так само відкладав рубанок і довго дивився, як ростуть кучугури в садку. Груша тоді ще була маленьким деревцем, сніг вкривав її ще з грудня, по першому снігу. «Вродить жито», – казав старий Колесник, та й знов брався до діла, бо не мав у коморі, тож рубанком заробляв собі кусень хліба.
Син лишився сам в маленькій тісній стельмашні стругати дошки, робити колеса, продовжити родове. Старий Колесник помер, а з груші стало високе гіллясте дерево, проте снігом його таки засипало. «Вродить жито», – згадав собі син батькові слова й знов узявся за рубанок, аби продовжити батьківське ремесло. В минулі роки об цій порі дітлахи виходили у садочок, розривали бузковий кущ і різали палички на милинку (9-1). Мати клала у тісто шпички, а всередину – шага. Коли милинка була вже готова – розрізала й всі ждали, що кому випаде. Одна шпичка – корова, дві – кінь, шпичка з одним рогом – теля, з трьома – ягнята, коротша – дрібні тварини. Кому шаг трапиться – тому хата. Перед тим, як сісти до столу, родина молиться Богу: дай мені, Боже, шага, хату здобути, а мамі й тобі здоров’я…
Родина розсипалася, потонула в бездонному людському океані, всяк свою дорогу знайшов, пішов на світло своєї зірки. Лишився тут Андрей в маленькій темній стельмашні берегти батьківську стріху.
– Дай, Боже, житу вродити!

9-1 Милинка – обрядовий листковий пиріг, зазвичай із бринзою, неодмінний атрибут Різдва.

(переклад з болгарської — Любов Цай)

***

Оригинал:

Мишо Хаджийски
ГЛАДНА ГОДИНА

IX

На двора имаше люляк, саден от стария дядо Калесник. Сега снегът е затрупал люляка, а градинката е изравнена от преспите, не се виждат фиданките. На старата круша личи само върхът, то пък ти сняг! Рядка година да вали толкоз.
Андрей Калесника оставя рендето и гледа как вали сняг, как расте пред прозореца пряспата – ето че ще скрие крушата. Снегът е мек, предпролетен, до всяка пряспа локвичка. Калесника гледа пряспата и си спомня думите на баща си: «Житото ще роди тая година – казваше бащата, когато паднеше такъв сняг. – Ще пълним хамбарите». Той също оставяше рендето и дълго гледаше как растат преспите в градината. Крушата тогава бе още малко фиданче, снегът го затрупваше още по декемврий, по първоснежие. «Ще се роди житото» – казваше старият Калесник, па се залавяше да дяла, защото нямаше хамбари и с рендето си изкарваше хляба.
Синът остана сам в малката тъмна калесница да стърже дъски, да прави колелета, да продължи рода. Старият Калесник умря, но крушата стана високо клонесто дърво и все пак снегът го затрупа. «Ще роди жито» – спомня си синът думите на бащата и се залавя за рендето, защото продължи бащиния си занаят.
Друга година по това време децата излазяха в градинката, одравяха люляка и режеха пръчки за милинката. Майката слагаше в тестото читалчета, а по средата шах. Като се опичаше милинката – разрязваха я, кому какво ще се падне. Едно читалче – кравата, две – коня, читалче с едно рогче – телето, с три рогчета – агънцата, по-къса – гадината. Кому шахът се падне – къщата печели. Преди да седнат на софрата, челядта се молеше Богу: дай ми, Боже, шаха, къщата да получа, а на мама и тебе здраве…
Челядта се пръсна, потъна в бездънния човешки океан, всеки свой път намери, своя зорница го поведе. Остана тук Андрей в малката тъмна калесница да опази бащиния котлон.
– Дано, Боже, житото роди!