Орфей и Эвридика - укр. мова

Життя б здалось життям каліки,
А день, як ніч, без Еврідіки.
Любов їх людство пам'ятає -
Бо так ніхто вже не кохає.
Орфей завжди співав для неї,
Для німфи славної своєї.

Ах Еврідіка, Еврідіка,
Краси твоєї спалах бліка
Летить до нас через віки.
Твого життя, життя ріки,
Така коротка течія!
Ах, доля-доленька, - змія,
Чому, навіщо ж бо, вкусила,
Чи є така у світі сила,
Тебе, твою красу забути,
Як твого голосу не чути,
Орфею! Геній бідолашний!
Для нього світ весь -
День вчорашній.
Коли удвох вони завжди -
Були удвох, ще до біди.

Із цього світу - на той світ
З надій й любові сплівши пліт,
У вічну темряву і ніч,
Здолати горе, віч-на-віч.
До Персефони поспішає
Той, хто найкраще всіх співає.
Орфей кохану скрізь шукає -
Знайти її, - кохану, любу!
О, як Земля раділа шлюбу
Твого, Орфею й Еврідіки,
Каміння і провалля дикі,
Вогонь і Стікс, ріка позаду,
Умову не забудь й пораду,
Лише одну - не озирайся!

Нема стражданням й мукам ліку.
Та ось знайшов він Еврідіку!
Через нездолані кордони
В Аїда царстві й Персефони
Прийшов і заспівав юнак.
Чи хтось колись співав ще так?
Володарі Аїду грізні
Забули заборони різні -

І відпустили Еврідіку
На Землю, їй додавши віку.
Орфею, друже, поспішай!
Лише одне не забувай:
Не озирайся, ні не озирайся!
Спить Цербер, швидше, не вагайся!

На Землю поспішай! О, Боги!
Не помічаючи дороги,
Долаючи усі кордони,
За мороку суцільні зони,
Скоріше, ще і ще скоріше!
Вже начебто стає світліше...
Чи Еврідіка йде позаду?
Не втримався, забув пораду.
Так, бідолашний озирнувся, -
І вмить весь світ перевернувся,
Бо найдорожча і кохана,
Орфею справді небом дана,
Дружини-німфи тінь легка,
Така вже доленька така,
Навіки зникла, назавжди, -
Немає ліків від біди.
І кажуть люди, що з тих пір -
Ні ліс, поля, ні дикий звір,
Не чули вже його пісень.
Ніколи вже ні в ніч, ні вдень
Орфей змарнілий все блукав.
Весь білий світ немилим став.
Немилим вечір був і ранки.
Його сп'янілії вакханки,
Що оргій і розваг шукали,
У полі хижі розірвали.
Давно Орфея вже немає
Та спів його світ пам'ятає.