Василий Симоненко. В вагоне

У вагоні
 
Ти сидиш навпроти, кучерява,
і з-під вій на мене– блись та блись.
У твоєму погляді лукавім
хитрість і захоплення сплелись.

Та весела посмішка дівоча
будить в серці не любов, не спів.
Ні, твого кохання я не хочу,
як ніколи фальші не хотів.

Я для тебе іграшка, забава,
Але й то всього лише на мить
Я ж не хочу, я не маю права
на дрібниці серце розпилить.

Бо крізь очі видно порожнечу,
Легковажність у душі твоїй
Та й сказати мушу я, до речі,
Що поклявсь у вірності другій.

Тій дівчині, що тобі не пара.
В неї очі ніжні та ясні,
А у тебе нині пашать жаром,
Тільки кригу видно в тім вогні.

Я ж себе не дам тобі в забаву
Ні тепер, ні завтра, ні колись...
Не дивись на мене так лукаво,
Не дивися, чуєш, не дивись.

Василь Симоненко


В вагоне

Искоса, кудрявая, что смотришь
на меня с хитринкой, словно я
поиграть решусь с тобой напротив:
заморгала, неги не тая.

Не приму любви твоей притворной,
песня моя длится в лад судьбе.
Радостям фальшивым непокорно,
сердце моё холодно к тебе.

Уж твоя недолгая забава,
спутник молчаливейший на час,
не желаю, не имею права,
волю дать себе и в этот раз,

разменять любовь на флирта язву,
омрачить души моей покой,
но сказать по случаю обязан,
что поклялся в верности другой,

той девице, что тебе не пара–
ясноглазой, скромной что сирень...
а твои– холодным пышут жаром:
больно видеть, боязно смотреть.

Уж не дамся ни на чью забаву
никогда... Услышь и не смотри
искоса столь нежно и лукаво,
отвернись, считаю: раз-два-три...

перевод с украинского Терджимана Кырымлы