Родительский дом опустел навсегда,
Он слёзы и боль у меня вызывает,
Погасла его путевая звезда,
В окошке родном огонек не сияет.
Теперь тишина в нашем доме царит,
И жуть,как мороз, до костей пробирает,
И даже черешенка молча грустит,
Свой цвет,как слезу,нам под ноги бросает.
Нас некому больше встречать у крыльца,
И душу на части печаль разрывает,
Как жаль,не вернуть нам ни мать, ни отца,
Но в сердце детей, жить они продолжают.
Я много отдала б,чтоб снова вернуть,
Хотя б на чуток, те деньки золотые,
Чтоб за руку взять и в глаза чтоб взглянуть,
В бездонные очи, до боли родные.
Я сердцем своим обращась ко всем,
Чьи мамы и папы далеко иль близко,
Найдите денёк и помчитесь вы к тем,
Пред кеми всегда преклоняются низко.
Родительский дом
© Copyright: Диана Войт-Попадюк, 2018
Свидетельство о публикации №118021811926
Свидетельство о публикации №118021811926
Рецензии
Зацепило... Каюсь... Нет слов, а есть стихотворение.
Додому, додому...
Додому, додому летіла душа…
Кому, яке діло - що винна вона.
Боліло все тіло, під хмарами зла,
Летіла до мрії – хотілось тепла.
Додому, додому несла почуття,
Та крила від втоми зламала вона…
Ось сльози росою стікають з очей,
Не має покою, бо совість пече.
Додому, додому не встигла вона…
Судить тільки Богу, чім грішна була.
Александр Харчик 03.03.2019 11:49 • Заявить о нарушении
Додому, додому...
Додому, додому летіла душа…
Кому, яке діло - що винна вона.
Боліло все тіло, під хмарами зла,
Летіла до мрії – хотілось тепла.
Додому, додому несла почуття,
Та крила від втоми зламала вона…
Ось сльози росою стікають з очей,
Не має покою, бо совість пече.
Додому, додому не встигла вона…
Судить тільки Богу, чім грішна була.
Александр Харчик 03.03.2019 11:49 • Заявить о нарушении