Куля

   Це було минулої ночі. Після насиченого страшними новинами дня, я одразу поринула в царство Морфея і мені наснився дуже дивний сон. Там було темно й шумно. Я подумала це – шум води, ні то була дорога. Але чому мені закрили очі? Навіщо? Страху, справжнього страху я не відчувала. Мені було навіть цікаво дізнатися, де я? Пізніше я почула чоловічі голоси: один був ніби старший, років сорока, ну а інший – студент (це я зрозуміла з їхньої розмови). Хлопець чомусь припинив навчання.
   Мої думки перервала знайома мелодія. Це був телефон. Хлопець відповів: «Привіт, мамо. Я обіцяю повернутись живим. Я тебе так люблю. Поцілуй за мене молодшого брата». Хлопець ніби прощався зі своєю мамо, питання стояло в тому: чому?
   Я не пам'ятаю скільки тривала дорога чи день, чи годину… Мені здавалась вона вічністю. Проте коли я почула: «Приїхали. Ну що, не боїшся?», я зраділа, але ненадовго, бо після цих слів послідували наступні: «Війна, синку, зробить із тебе справжнього чоловіка». СТОП! ВІЙНА? То ми їдемо на війну? Навіщо тоді мені закривати очі? Найменше я пам’ятаю, що було далі… Якісь інші чоловічі голоси… Ні, я не впевнена в тому… ВІЙНА!
   Раптом я відчула чийсь дотик, і промені сонця вдарили в очі. Але чому я була така маленька? Намагалась себе побачити, проте - марно! Та це не було головним, я побачила в його іншій руці АВТОМАТ! Мені стало страшно. Я хотіла кричати, але відчула, що не маю такої змоги. Хлопець, котрому було десь вісімнадцять (це я зрозуміла, побачивши його лице), збирався зарядити автомат. Але до чого тут Я?
   Через секунди я все зрозуміла: я була КУЛЕЮ, кулею-вбивцею, яка скоро обірве комусь життя! І не важливо чиє, ЗНИЩИТЬ! Він посадив мене в свій автомат… Так жахливо мені ще ніколи не було у житті! Я молила його, благала: «Облиш мене!!!» Було тихо… І раптом шалений звук! На долі від секунди я захотіла впасти, розчинитись у повітрі, влучити в дерево, лише не в людину! Момент… і КРИК! Я зрозуміла, що не всім мріям судилось здійснитися… Хіба я хотіла вбивати? Проте вбила Я.
   На щастя, я прокинулась. Жах заполонив мій мозок в полон. Це був тільки сон…