Дощ шумно барабанить у вікно.
Осіннє змокле листя опадає.
А в серці не мертвіє та любов,
Вона щодня так неймовірно оживає.
Її малюють спогадами сни,
Її руйнують згадки про болюче,
Але у неї іскорки живі
Пронизують натхненням боговлучним.
І стрімко, наче промені з небес,
З’являються рядки, думки і мрії.
Кохання здатне до таких чудес,
Що склеїти ніхто більш не зуміє.
Молитви його схожі на ліхтар,
Ліхтар, що не погасне серед ночі.
І душу відпускаєш аж до хмар,
Так високо, щоб зазирнути в очі
Уже не сухо, а зі смаком гри,
Зі смаком задоволення і раю
І хай слова ці підуть в нікуди,
Для когось їх усе таки складаю.
***
© Copyright: Виктория Синаевская, 2018
Свидетельство о публикации №118021605178
Свидетельство о публикации №118021605178
Рецензии