Сльози неба на землю спускались рікою,
Свідки зорі, тоді не пішла за тобою.
Свідки зорі, бо бачать крізь темряву ночі.
А вночі не приховують щирості очі.
А в ночі всі буденнії образи тануть,
І з’являється справжність у людях лукавих.
Я пішла в протилежний бік, вгору по сходах,
Де не видно нічого, лиш чутний твій подих.
Чутний бій твого серця. Стоїш за спиною.
Знай. Не кинусь нізащо униз за тобою.
Я звільнилась, залишила зайві кайдани.
Відпусти мене прошу. Ні, навіть благаю!
Зупини свою тінь. Досить слід мій тримати.
Не твоя. Схаменись! Вчись життя починати
Із нової і чистої зовсім сторінки,
Тримай планку і будь хоч маленьким «мужчинкой».
Бачу сонце, що шлях мій майбутній осяє.
Знаю точно, що далі тебе в нім немає.
Сльози неба
© Copyright: Виктория Синаевская, 2018
Свидетельство о публикации №118021605127
Свидетельство о публикации №118021605127
Рецензии