***
Запитання тлумачили голову,
А точніше збивали думки.
Я хотіла сховатись від холоду,
Від реальності і від ганьби.
Я пірнала у хвилі чарівності,
Малювала їх власне сама,
І нехай не художник я вічності,
Має хист малювати душа.
Я казала, що світло наповнило
Серця людства, тварин і рослин.
Я любила своїх всіх супутників,
Що в картину вкладали мазки.
Я хотіла здійснити бажання всі
І творити на радість людей,
Те що хочу то, певне, є крайності,
То є віра у щось не живе
Хай ростуть в людях крила душі прості,
Що знесуть скоро світ до небес.
Головне – не загубити лиш гідності,
Ну, а решта… То певне пусте...
***
© Copyright: Виктория Синаевская, 2018
Свидетельство о публикации №118021605040
Свидетельство о публикации №118021605040
Рецензии