***
Самітнилось одне бажання
І сором обійма уста…
Хотіла щирого кохання,
Його як пишуть у казках.
Хотіла колір щоб бузковий
Разом із жовтим панував.
Напевне, це лиш сни, і долі
У них, як правди, небува.
Та, власне, хто завадить мріять?
Людина – дерево без мрій.
Хай щастя ілюзійне сіють,
Зате дарують світ надій.
У тому світі неживому,
Втрачаєм дійсність часто, та
Зникає будь-яка тривога
І сяє радістю душа.
***
© Copyright: Виктория Синаевская, 2018
Свидетельство о публикации №118021604845
Свидетельство о публикации №118021604845
Рецензии