***
Душу шматали на тряпкИ…
І шансу їй не дарували.
Пливуть години, йдуть роки.
Їй «Житимеш!» - весь час кричали.
Надію бачучи в словах,
Вона себе всім віддвала.
На шрамі знов виднівся шрам,
Душа все ж віри не втрачала.
«Болить!» - шептала так вона,
Аби слова ті не почули.
«Болить! А значить ще жива!
Не знищена. Іще рубцююсь…»
Шепочуть ночі їй казки,
І змушують об Дідька граблі
Наносить гулі і синці…
І маскувати смуток правди.
***
© Copyright: Виктория Синаевская, 2018
Свидетельство о публикации №118021604524
Свидетельство о публикации №118021604524
Рецензии