Як же ти уповала на Бога,
Опустивши знесилено руки,
Відкидала чужі застороги,
Сліпла й глухла в обіймах розпуки…
Як же ти ще хотіла пожити,
По Землі й по травичці – босоніж,
Так невпинно просила зігріти,
До вогню виставляла долоні…
Як же ти побраталася з болем,
Так без міри йому довірялась,
Нарікала на світ і на долю,
Від Любові й Душі відцуралась…
Як же ти уповала на Бога,
Як же ти йому щиро молилась…
Простелилась остання дорога…
Ген у Небо Душа полетіла…
13.02.2018
Як же ти уповала на Бога
© Copyright: Катерина Жебровська, 2018
Свидетельство о публикации №118021408826
Свидетельство о публикации №118021408826
Рецензии