Я взглянул на тебя -
И как будто окно вдруг открыл я, -
Там февральская ночь,
И от ветра дрожат фонари,
Там луна подняла
Облаков стрекозиные крылья,
Там глаза цвета полночи,
Губы там цвета зари.
Это было давно.
Я об этом забыл за заботой.
Я смотрел на тебя,
Становясь с каждым мигом юней.
Пусть я буду больным,
Буду занят тяжёлой работой,
Я целительно помню
О ветреной ласке твоей.
В каждой мысли моей
Ты теперь полноправно присутствуй.
И в последний мой час,
Когда станет и солнце черно, -
Чтоб повеяло в жизнь
Тем пронзительным утренним чувством,
Я взгляну на тебя
И навеки закрою окно...
Фотография
© Copyright: Иван Ярославов, 2018
Свидетельство о публикации №118021402292
Свидетельство о публикации №118021402292
Рецензии
Доброго дня і доброго здоров'ячка, Іване!
Філософський вірш... Кожна людина має свої спогади і свою життєву філософію. Я хочу в цей морозний лютневий ранок привітати Вас Своїм віршем - “Спогади”
Перламутровий ранок оповив даль легеньким туманом,
Молодий морозЕць засмутив сивиною траву,
Там дитинство моє, там живі мої тато і мама,
Голубим напівсном в думах-мріях туди попливу.
В сивочоле село йде дорога, пухка, ніби килим,
Босі ноги пірнають в легенький, розпечений пил,
Степ піснями дзвенить попід небом, від спеки зомлілим,
Голуба далечінь майорить, в мріях, силою крил.
Ось і вечір село огортає смачними димами,
В літній кухні матуся вечерю готує в печі,
Непомітно, згори, синє небо очима-зірками
Стереже від біди, від нечистої сили, вночі.
Моє рідне село, припадаю душею до тебе!
Свою осінь вітаючи в місті, де всім ти — чужий,
І питаю онучку: чи дивилась вночі в простір неба,
Коли зорі, мов свічі? І місяць такий молодий?!
Чи звіряла вербі, вітру, зорям, свої таємниці?
Відчувала Природи неповторні, живі голоси?
Задивлялась у чисте, джерельне, люстерко криниці?
Чи купалась у водах цілющих Земної Краси?
Час диктує прогрес, віртуальність, мобільні забавки,
У неоновім світлі, в шумі, тисняві міста живу.
І лиш пам'ять веде в перламутрові сяючі ранки,
Голубим напівсном
в барвінкове дитинство пливу...
Напевне, Ваші спогади дитинства більш мальовничі, більше насичені кольорами, бо недарма Закарпаття, сині гори, полонини і водограї оспівані в чудових піснях...
Я там ніколи не була. На жаль...
Гарних спогадів Вам і гарного здоров'я!
З повагою і теплом,
Людмила Киреева-Силенко 14.02.2018 12:02 • Заявить о нарушении
Філософський вірш... Кожна людина має свої спогади і свою життєву філософію. Я хочу в цей морозний лютневий ранок привітати Вас Своїм віршем - “Спогади”
Перламутровий ранок оповив даль легеньким туманом,
Молодий морозЕць засмутив сивиною траву,
Там дитинство моє, там живі мої тато і мама,
Голубим напівсном в думах-мріях туди попливу.
В сивочоле село йде дорога, пухка, ніби килим,
Босі ноги пірнають в легенький, розпечений пил,
Степ піснями дзвенить попід небом, від спеки зомлілим,
Голуба далечінь майорить, в мріях, силою крил.
Ось і вечір село огортає смачними димами,
В літній кухні матуся вечерю готує в печі,
Непомітно, згори, синє небо очима-зірками
Стереже від біди, від нечистої сили, вночі.
Моє рідне село, припадаю душею до тебе!
Свою осінь вітаючи в місті, де всім ти — чужий,
І питаю онучку: чи дивилась вночі в простір неба,
Коли зорі, мов свічі? І місяць такий молодий?!
Чи звіряла вербі, вітру, зорям, свої таємниці?
Відчувала Природи неповторні, живі голоси?
Задивлялась у чисте, джерельне, люстерко криниці?
Чи купалась у водах цілющих Земної Краси?
Час диктує прогрес, віртуальність, мобільні забавки,
У неоновім світлі, в шумі, тисняві міста живу.
І лиш пам'ять веде в перламутрові сяючі ранки,
Голубим напівсном
в барвінкове дитинство пливу...
Напевне, Ваші спогади дитинства більш мальовничі, більше насичені кольорами, бо недарма Закарпаття, сині гори, полонини і водограї оспівані в чудових піснях...
Я там ніколи не була. На жаль...
Гарних спогадів Вам і гарного здоров'я!
З повагою і теплом,
Людмила Киреева-Силенко 14.02.2018 12:02 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.