З ребра, пам'ятаємо, Єву,
Щоб в світі не вештався сам,
Не як насолоду миттєву, -
Як долю отримав Адам!
З часів тих у вічність майнули
Щасливі й не зовсім віки,
Та ребра свої не забули -
Рахують все чоловіки.
Шалено ті ребра кохають
Своє, а бува не своє.
І ребра на ребра міняють, -
У світі найкраще десь є.
І мають за ребра по ребрам,
Життя віддають за любов.
І музами звуть довгі ребра -
Так було, й завжди буде знов.
О, ребра, аж дух забиває:
Не можна відвести очей!
Ніколи без них не буває
Днів сяйва і усміх ночей.
Спокуса на ребра триває:
"Шукайте", - нашіптує змій.
Хай кожен з вас має, що має,-
І безліч на краще надій.
Адамове ребро
© Copyright: Марат Школьник, 2018
Свидетельство о публикации №118021311550
Свидетельство о публикации №118021311550
Рецензии