Ніжно-солодким бархатним чимось
Вкриємось назавжди.
Також, як всі - кинуті кимось,
Між собою сплетаєм вузли.
Тепер ті, кому сердце давно ще розбили,
Зшили їх між собою в одне,
Боже, нащо ми розум згубили,
А це "бархатне щось" є кохання моє.
В синє море очей не боюся пірнати,
Вони лагідні і спокійні,
Але в синьому омуті мОї піраньї
Божевіллям давно вагітні.
Ми будем літати хоч вдень, хоч вночі
(якщо треба, вб'ю тих, хто нам заважає),
Тож ти не соромся, так само кричи,
Я вже на ніщо не зважаю,
Бо нарешті у нас все не як у людей,
Бо нарешті ми повністю вільні,
Ось-ось дуже скоро будЕ апогей —
Через вічність кінець, мій милий.
11.ІІ.18
Тобi
© Copyright: Мареся Амросьева, 2018
Свидетельство о публикации №118021209990
Свидетельство о публикации №118021209990
Рецензии