Бiлий птах... Нина Трало

http://www.stihi.ru/2018/02/11/12180


Оригінал:


Білий птах кружляв у небі одиноко,
Звав кохану: « Полетімо в синь високу!»
А вона злетіть у вись не мала сили –
Відпливала в небуття тумани сиві.

Осінь в тиші золотила хвилі й пір’я,
Била в груди чорним поглядом зневір’я
І вив’язувала срібні долі сплети…
Озовись до мене, мила, люба, – де ти?!

Білий сніг упав на ліс, лежить не тане.
Старість кличе птаха: «В небо глянь востаннє!»
Птах дивився на льоди сумні й глибокі –
В них ячало вірне серце одиноке…

Мов тоненька стрічка, доля миготлива
Звисла, стихла, до озерця прикипіла.
Не тому, щоб дочекатись щедру повінь,
А тому, що це озерце – дім любові…


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Белый птах кружится в небе одиноко.
Он – любимой: – Ну, давай взлетим высоко!
У неё же ввысь лететь не стало силы –
Путь лежит в Небытиё туманов сивых.

Осень так же золотила волны, перья,
Била в грудь тяжёлым взглядом недоверья
И вывязывала доле переплёты…
– Отзовись же, слышишь, милая, ну, что ты?!..

Белый снег упал на лес, сияет глянцем.
Старость птаха позвала, чтоб в небо глянул.
Засмотрелся птах на льды в тоске-печали –
Сердца  верного в них клеточки стонали…

Тонкой ленточкою доля замерцала
И, зависнув, к льдинам чистым прикипала.
Не затем, чтоб половодья ждать ей боле –
Потому, что озерце есть дом любови…