Чорнобиль

РУКА ЧИЯСЬ НЕВИДИМА І ВЛАСНА
ЖУРЛИВИЙ САВАН РОЗСТЕЛИЛА ПО ЗЕМЛІ.
У ЧОРНІМ ПОЛУМ’Ї ЯСКРАВЕ СОНЦЕ ЗГАСЛО,
І НЕБО ЗАХЛИНУЛОСЯ В ІМЛІ.

ЗЕМЛЕ МОЯ, ХІБА НЕ ДОСТА
ЗА ГРІХ ЛЮДСЬКИЙ СТРАЖДАЄШ ТИ?!
НАВИСЛА ЗНОВУ СУТІНЬ МЛОСНА
І ЗАПАЛАЛО ВСЕ В ОГНІ.

РОЗСІК НАВПІЛ КВІТНЕВУ ТИШУ
СТРАШНИЙ БЕЗЖАЛІСНИЙ КИНЖАЛ.
ЖУРБА НОВУ СТОРІНКУ ПИШЕ,
ВІДЧУВШИ ДОТИК БОЖИХ КАР.

НАПИЛИСЬ РІКИ ГІРКОТОЮ,
У ВІЧНИЙ ТРАУР ВДІВСЯ ЛІС.
ХИТА ВЕРБА ЗІВ’ЯЛОЮ ЛОЗОЮ.
ЗДИВОВАНО ПРИНИШК ВЕСНЯНИЙ ЛИСТ.

БРУДНІ ПЕРЛИНКИ СИВОЇ РОСИ
РОЗСИПАЛИСЬ, ЯК ПІРВАНЕ НАМИСТО.
ОСТАННІЙ ПОДИХ ВБИТОЇ КРАСИ,
ЩО ЛІГ НА ЗЕМЛЮ ЧОРНИМ ПАДОЛИСТОМ.

ЛЕЛЕКА В НЕБІ РВУЧКО ЗАКРУЖЛЯВ,
І СОЛОВ’ЇНА ПІСНЯ ЗАНІМІЛА.
ЛИПКИЙ ТУМАН ПОВІТРЯ ОБІЙНЯВ.
СВІЧА МОЛИТВИ СТОМЛЕНО ГОРІЛА.

РУКА ЧИЯСЬ УДАРИЛА В НАБАТ.
ПОТОКИ СЛІЗ, СКЛАДАЮЧИ В МОТИВ.
ЛЮДСЬКІ ЖИТТЯ СПЛІТАЮЧИ НЕВЛАД,
НАДІЇ МИТЬ БЕЗЖАЛІСНО ЗГУБИВ.

ТРІПОЧЕ ВІТЕР КОСАМИ ДЕРЕВ,
ГОРТАЄ АРКУШІ ЗІМ’ЯЛОГО АЛЬБОМУ.
МЕРЕЖКУ ЛІТЕР ВІН ЗУХВАЛО СТЕР.
У ПАМ’ЯТІ ЦЕЙ ДЕНЬ СПЛИВАЄ ЗНОВУ.

ТРАГЕДІЯ ГІРКОГО ПОЛИНУ
ХВИЛИНОЮ МОВЧАННЯ В СЕРЦІ СТАЛА.
НІМЕ СТРАЖДАННЯ У ДОЛОНІ ЗАГОРНУ.
ТАКОГО ЛИХА ЩЕ ІСТОРІЯ НЕ ЗНАЛА.

ЄДИНА МИТЬ ЖИТТЯ ПЕРЕВЕРНУЛА.
ДЗВОНИ ЧОРНОБИЛЯ ЛИНАТИМУТЬ ЗАВЖДИ.
ТЕПЕРІШНЄ, МАЙБУТНЄ І МИНУЛЕ
ДАВАТИМЕ ОТРУЄНІ ПЛОДИ.

УХРАМІ ВІЧНОСТІ БАНТЕЖНО ЗОРІ СЯЮТЬ.
ТАМ ПОКАЯННА СПОВІДЬ В МОЛИТВАХ.
НАРОДЖУЮТЬСЯ ДНІ, РОКИ МИНАЮТЬ…
ЛАМПАДА ПАМ’ЯТІ НЕЗГАСНЕ У ВІКАХ.