Думи i мрi!

Вітерець і осоння, так нече хлющ скрадає свої
громовиці та блискавки до небесної сині.
Небо ось - ось поволі заплаче і сльозинки падуть на
промені ясного теплого світла,
Золота, срібла скрізь, щиропалючий кришталь,
поблиски таночки заводять, - гадають сонячний рай,
Ні хмариноньки, ні біленької цяточки, сяє
синьо - блакитная гладь, веселка думає грать?
Річенька у пониззі Дністров'я яскраво блищить і леліє,
мов діамантовий міниться скарб;
Коштовним рубіном червоніють дахи на хатах,
стіни злотаві, здається, замки на берегах,
А осокори - свічки та панські акації між ними, -
тіні казкові, мов чарівні вартові,
Дністер срібно лиций, скрізь очерет прапоріє, -
рухомая рать з мечами і щитами здається;
Фантазія грає, мов останній бій самураїв страшенно
хоробрих у гирлі Дністра розпочався,
Будинки стоять, мов намальовані аквареллю медовою,
річка мережить квітчастий пейзаж,
Вітерець на мосту, легіт в селі відсонний,
мабуть парить на дощ з раннього ранку і до обіда.
Вже й у сельці, на вулицях людей небагато лишилось
маячити в яскравих одежах своїх,
Мотори часом озвуться, часом вулицю люди перейдуть,
безмовно, мов крихітні хвилі Дністра.
Спекотно... Я на осонні, дивлюся в безкраїсть,
як летять купи птахів до своїх гнізд на мосту.
Я ходжу по Маяцькому мосту, що високий,
мов велетень - крейсер, чи небостяг в сизому склі;
Видко лиман, весь материк комишу, небо
тікає геть - геть в даль, та край села, і в золоті сонце,
Звідти думки летять, легенько, до лісів, гір, океанів
й блакитних озер, мов пушинки - крихітки
Пливуть у повітрі, бажаючи сісти на квітку,
духм'яну, м'яку і гарну як трояндовий рай.
Я мрійник, бо шугнули думи мої до країни, яка
снігом повита, там люди на оленях катять,
Дивляться сяйво, айсберг та льдовик.
В інший край полетіли думи мої, в тропіки вічно -
зелені, де хлющ - водоспади, де печери та прірви.
Несподівано я згадав про людей, які не мріють ніколи
про гірські вершини, ліс та море, про океан,
Закований льодом, яснії зорі, вежі на замках,
не дивляться з моста в безкрайні гладі.
Можливо, ви працюєте важко - тяжко в цю хвилину.
Можливо, ви бичите тіні свої і руки до низу,
Та коли спати лягаєте, сни ж вам сняться,
Невже страхітливі? За вікном не кінчається світ!
Мрійте у сновидіннях, вам видко стане лагуни
Морскії, дерева і гори, печери та сяйво, і до криги на
Полюсі торкнетесь ви, коли б тільки сон був би
У вас кольоровий, і нічниця не завадила б вам.
Раптом небо стемніло, міст затремтів від грому
Над ним, зійшов я з мосту, бо краплі пали
На мене, в Маяках дощ та гроза, а на мені
Немає плаща.
Душа моя - вежо, мов міст над водою,
Стерпить спеку, хлющ і холод, а мрію стерпить?
Коли мрія ширяє над синім простором.