Розпустила волосся повечору, й зорі заяснішали,
І місяць спалахнув, мов веселка у промінні.
Від блиску її кіс папороть розквітла, й тіні
Піанінами стали і божественно її заспівали,
Ті звуки, які люблять цариці вчувати,
Коли їх веселики пестять й орлами увінчують.
Громи й дощі, буревії і блискавки -
Це її нігтики кольорові.
Моря й річки, гори й луки, квіти й сади -
Це її колінця білявії.
Прірви й безодні, вулкани і згарища -
Це її очі, сяйвом осяйні.
Коли вона явиться і суцвіття її схилить орелі,
Діва уклониться й повіку свою вона дарує її.
Вона
© Copyright: Михаил Романюк Одесса, 2018
Свидетельство о публикации №118020907619
Свидетельство о публикации №118020907619
Рецензии