Вiтер Дме

Коли душа немов примара
Щось в ній не так
Щось в ній не те
Усе несеться немов хмара
І вітер у обличчя дме

У небі там, за дивокраєм
Щось марю я, та кличу те,
Чого вже тут давно немає
А вітер дме, спокійно дме

Моє життя немов відплата
Неначе завинив я те,
Чого мені не дано знати
А вітер дме, все більше дме

Відтого боляче, що марю
Що Б-г мені відкрив про те,
Що я забув, а нині знаю
А вітер дме, здіймає все

Не хочу я казати це! Усе невірно і неправда
Не скаржуся, не злюся
Лише сижу собі, молюся
Бо мої дії – моє все
А вітер дме, мій плач несе

Усе моє життя - неволя
Усе не так, усе не те
Хай мене звідси Б-г несе
Та віднесе туди де воля
Де та земля, що йї відколи
Землею пращурів рекли
Що звідти ми колись втекли
Сюди, де вчитись ми прийшли, та й годі
Зробили ми тут щось не те

А я молюся «Б-же правий!
Коли вже я прокинусь?
Коли вже це пройде?
Коли настане досконалість?..»
А вітер дме, довіку дме