Нічна моя самотносте, лиши!
Лиши мене… і крихточку надії…
Не розривай на клапоті душі,
Ти й так безмежно нею володієш.
Коли ти поряд, іншим все стає,
Все набуває філософських значень.
І губиться дрібне буття моє
У плині часу, у непевності призначень.
Я – і піщинка, і я – всесвіт… Побудь ще!
Думок блукає дивовижна зграя…
От-от, замислена, наповнена ущерть,
Одну із таємниць життя я розгадаю.
Хоч ти Самотність, та приходиш не одна,
Безжалісна в сумній своїй могуті, -
Несеш, піднявши із самого дна,
І роздуми, і смутки вже забуті.
Лиши мене біля вікна одну,
Поки всі сплять, дай милуватись ними.
Ти мучиш, та ніяк я не збагну,
Чому я знов тягнусь в твої обійми.
Нiчна моя самотносте, лиши!
© Copyright: Анна Ходко, 2018
Свидетельство о публикации №118020910063
Свидетельство о публикации №118020910063
Рецензии
