Прощай Столице

Прощай Столице, не прижилась,
До серця твоя метушня,
Покірно не віддам на милість,
Тобі ні тижня й навіть дня.

Ти вириваєш їх брутально,
Катуючи мої думки,
Що рвуться геть, в Карпатські далі,
Від тебе поступом стрімким.

Себе виню що ми зустрілись,
Розчарувався я в тобі,
Ти не пухнаста і не біла,
І я даю навік завіт.

«Що вже ніякими дарами,
Ти не закличеш знов мене»,
Усе скінчилося між нами,
Гіркий осадок не мине.

І я усім гарячо-кровним,
Мов сповідь, правду розповім,
Що ти примара бездуховна,
Жертви заманюєш нові.

Їх перетворюєш на зомбі,
У своїх нетрях кам’яних,
І живучи в душевній комі,
Кожен четвертий із них псих.

Прощай Столице, будь здорова,
Як гість навідаю тебе,
Лише твоїм не стану знову,
Бо люблю небо голубе.

А в твоїх сірих горизонтах,
Не хочу жити й навіть дня,
Хай славить хтось тебе у одах,
Твого не скуштувавши дна.

Навік прощаюся з тобою,
Бувай, царівна льодяна,
З безглуздого іду двобою,
З мулистого тікаю дна.