Тепер роки твої,як тополиний пух,
Побабчилась краса колись квітуча,юна.
Уже цвіт радощів на смуток перетру
І відвернулась залицяльниця фортуна.
Уже вогню-кохання горобина ніч,
(колись любов’ю-ревнощами лютувала)
Стомившись від гріхів любовних протиріч
Тепер, всамітнившись, монахинею стала.
Уже б,здавалося б,тобі чекать чого?
Зреклося щастя,мов продав Христа Іуда.
Та десь у серці блимнув каганець-вогонь
То промінець любові проситься на люди!
І блисне каганець той серед мерзлоти,
Коли останньою вмиратиме надія.
Коли стогнатимеш в лещатах самоти,
Когось розрадить він,утішить і зігріє.
***
© Copyright: Валентина Кондратенко 2, 2018
Свидетельство о публикации №118020511300
Свидетельство о публикации №118020511300
Рецензии
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.