Розмова з стар стю

Ну нащо ти про роки нагадуєш?
Я на світі іще не жила....
Лиш боролась,боролась(ти ж відаєш)
З різно-темними силами зла
Бо воно скрізь за мною ганялось,
Лиш міняло обличчя і стать.
Як зміюка, за горло хватало,
Щоби мрії святі зруйнувать.
      Скільки лиха в житті я зазнала
      Через нього,підступне те зло,
      Де кохання навіть царювало,
      Й туди вміло проникнуть воно.
Але я не здавалась, бо вірила:
Не зашкодить добру оте зло.....
Бо законами Божими міряла
Свої вчинки і все, що було.
       А в душі пломеніло багаття:
       Щирість, ніжність-така благодать.....
       Так хотілося звідати щастя-
       Пить самій і комусь дарувать.
А літа, немов птиці у вирій,
Промайнули... Назад не вернуть.
Мрії теж з ними десь загубились,
Але їх неможливо забуть.
        І тобі зловтішатись не личить,
         Що з роками змінилася я,
        Мов,не те сонцесяйне обличчя,
        І усмішка не так вже сія.
Очі згасли, іскринки не грають,
І корони-коси вже нема,
Шрами в серці. Тиск часто стрибає,
Ноги слабші. Та все то дарма.
Що ж радій,що мене ти змінила,
Часом сила мене залиша.
Так то ж  слабість торкнулася тіла,
Але ні!Не змінилась душа.
         Вона так же надіється, мріє,
         Тою вірою й нині живе.....
         І травичці, і сонцю радіє,
        І хмаринці, що в небі пливе.
Тож про роки мені не нагадуй,
Душу й тіло моє не займай.
Бо я вірю: життя ще порадує.
А от ти відступись,почекай.