Я інколи бачу людей
Кометами або зіркАми,
Із безліччю різних ідей,
З своїми, мов сполох, світами.
Вони мерехтять, як свічкИ
На чорній безмежності ночі,
Свої колихають думки
І здійснюють мрії охоче...
Від сумнівів якось тьмяніють,
У розпачі тануть, як віск.
Свою загубивши надію,
Не бачать світитися зиск.
Веселкою радісно сяють,
Коли щастя ллється, мов мед.
А іноді тихо згасають
Або розбиваються вщент...
О, люди! О, диво-зіркИ!
У кожного з вас своя доля.
Людина, благаю, світи!
Бо мороку досить довкола.
Люди мов зiрки
© Copyright: Ирина Дзюкевич, 2018
Свидетельство о публикации №118020211135
Свидетельство о публикации №118020211135
Рецензии