Мета

Ми, дійшовши мети своєї,
Оглядаючи шлях важкий,
Розуміємо – саме з неї
Починається шлях новий.

І замислимось: щось важливе
Ми не так робили, як слід.
Десь далеко позаду, можливо,
І зітхання, і спогадів лід.

Може, ближнього скривдили часом –
Розуміння вже потім зрина.
І комусь чи усім одразу
Друзям милим не дали сповна.

Все здавалося: потім, успію –
Так багато часу ще є.
Аж дивись – сивина біліє,
І холодна зима настає.

Повкривають сніги все минуле,
Тільки пам’ять ховає дні,
Щоб нічого ми не забули,
Щоб згадали, лишившись одні.

І схотілося щоб струснути
Сніговії з себе років,
Знов пройти, у замети ступнути,
Навпростець, – знов до тих берегів,

Де залишилось все найдорожче,
Без якого життя – не життя,
Посміхнутись, побачивши дощик
І зелену травичку буття.

Обійняти усіх, пригорнути,
Серцем радісним їх звеселить,
Гучно крикнути: «Милії люди,
Я вже знаю, як світ цей любить!..»

І пройти всі дороги, як треба,
Щоб ніхто і ніде не страждав.
Щоб святою метою – як небо! –
Шлях новий нам зорю відкривав.