Десь далеко за обрiй злiтаються хмари

Десь далеко за обрiй злiтаються хмари,
Занурилась у небо блакитне зграя пташина..
Я в коханнi своєм очманiлой нездарою
За останнiми птахами в небо полину.

Там загоються рани, заспокоються крила,
Не побачити свiтла щiльно зiмкненим вiям..
Вже достатньо менi перевтiлень бурхливих -
Ти зумiв здивувати. Ти поцупив надiю.

Застигає в долонях скажена зневiра,
Сивиною пробачень укрилися скрони.
Безлiч слiв, але жодного, котре потрiбно..
Вiдтепер вирок твiй - вiн зi мною до скону.

Я до тебе хилюся, як ввечерi квiтка на захiд,
На пательнi розпеченiй - думок наciння.
Хоч бы милицi дав! Чом така я невдаха,
Що коханням назвала своє божевiлля??

Марно плекала в серцi твої почуття паперовi -
Ледь торкнулась вогнем - i зосталася попiлу купка!
Лише губи свої обпiкала до болi,
Намагаясь волати про те, що тобi не почути..

То живи. Хай нещастя тебе оминають,
Якщо зможеш себе перед Богом пробачити.
Не сумуй. Твоя пристрасть поволi розтане
В порожнечi. А я буду бiльше обачною.