Задрижала рука,чутно м'якість солодких черешень.
Манить хмарою в даль. Вітер стих і вже не гомонить.
Зашуміла ріка,під вагою не рішених,рішень.
Наче твій образ враз...в серце знову пірнув та й принишк.
Солод уст запашних,поцілунком застиг вечірковим...
Свіжий запах,-жасмину...у пам'ять тривожну проник.
Та й кохання лягло,твоїм поглядом...чистим і новим...
Забігає в перед...отой погляд. Отой,-витівник.
Як дарунок мені,дотик долі...і крила відваги.
Слово в кроткості сказане...тихе і лагідне. Ось!
Тож не гостре слівце,мов на кінчику гострої шпаги.
А ласкаве і чесне...на крилах своїх піднялось.
Задрижала рука,серце б'ється шалено-шалено.
Мов в обіймах у клітки...співочий зневолений птах.
А кущі на весні...і в траві там,зелено-зелено.
Та спокуси в тобі...наче волі,в отих небесах.
(Понкратова.О.В.)
Солод уст запашних
© Copyright: Лена Грама, 2018
Свидетельство о публикации №118012412842
Свидетельство о публикации №118012412842
Рецензии