За що ж ми боремось?

І хто б подумав би, і хто б лише міг знати,
Що так зненацька нас застане лихий час,
Раніше про війну могли лиш тільки прочитати,
А уже скоро будуть згадки й про наш час.

І хто б подумав би, що знову будуть свідки,
Жахливих дійств, розгромлення країни,
Що попрощаємось з героями навіки,
Для яких домом рідним стала домовина.

А більшості із них всього за двадцять,
Їм би ще жити й жити цілий вік,
Та їх девіз: Ніколи не здаватись!
Бо кожен з них насправді мужній чоловік.

А більшості із них всього за двадцять,
Вони нічого ще й не бачили в житті,
А старших воїнів ще дітки ждуть удома,
Не знаючи, що татко в забутті.

А більшості із них всього за двадцять,
Та вони більше не побачать рідній дім,
Вони віддали честь і славу Україні,
За що низький вам до землі від нас уклін.

Спасибі, воїни, навіки ви герої!
Та лиш одне от залишається питання:
За що ж ми боремось? І по чиїй це волі:
Війна, утрати, сльози і страждання?

По телебаченню показують новини,
Що знову прийняті були нові закони,
Та вони змінюються кожної же днини,
А чи поверне це життя отих мільйонів?

Чи заспокоїть це хоча би одну матір?
Яка єдиного віддала туди сина.
Хто ж допоможе удові того солдата,
В якої на руках його дитина…

Там борються за волю і життя,
З надією на кращеє майбутнє,
А ми уже бачимо щасливе майбуття,
Яке, напевно, буде довго незабутнім:

Купа кредитів - небачених, незнаних,
Які віддавати будуть кілька поколінь.
Космічні ціни, від яких стає погано,
Та людський труд, що продається за безцінь.

За що ж ми боремось? Хто зна? Хто правду скаже?
І що чекає в результаті наш народ?
За що насправді ще не один солдат поляже?
І хто ж затіяв цей увесь переворот?
25 березня 2015 рік