Я обняв її і колихається серце,
Поцілунок приголублює ніжні уста,
І п’янішає у очах оте озерце,
Почувши повіками її красу лиця.
Я п’янішаю не від вина ігристого,
А від дотику до її не займаних уст;
Медом із вулика її урочистого
Впиваюся, аж її вигинається бюст.
Мов та райськая яблуня, вона квітує
Й пестливий легіт має її в милуванні;
І серце колотиться, як вона співає
На вухо мені в запальному коханні.
Прегарною квіткою ваблюся чистою
І пуп’янок запах пускає ледь ниткою,
І б’є джерело і піт – єднаються долі,
І жагучих бажаннях божеській любові.
О зірко – лелітко, моя невинна ясна.
Стань зі мною у згубній змові,
Щоби душа моя не угляділа ключа
Від кайданів її любові.
Усі дні і ночі, що буду животіти,
Вікувати для тебе, щоб тебе кохати,
А як на одрі смерті буде все відкрито,
То любові чашу вже буде в край налито.
Кохана
© Copyright: Михаил Романюк Одесса, 2018
Свидетельство о публикации №118012202693
Свидетельство о публикации №118012202693
Рецензии