Не володiю ворожбою.
I слава Господу за те,
що помiж мною i тобою
густий бур;ян давно росте.
Якби я вмiла чаклувати,
якби чаклункою була,
то iз чужої диво-хати
тебе вернути б я змогла.
I знов би срiбною сльозою
вмивала очi на зорi,
i знов би тому непокою
служила в чорнiм вiвтарi.
А так – в душi моїй свiтлиця,
i рятувальне забуття.
I вранцi солодко так спиться,
неначе я – мале дитя.
I вранцi весело встається –
i до роботи, й до життя.
I серце так спокiйно б;ється,
воно не хоче ворiття.
Воно не хоче того болю.
I слава Господу за те,
що помiж мною i тобою
такий густий бур;ян росте.
Замiсть епiлогу
© Copyright: Валентина Степанишина, 2018
Свидетельство о публикации №118012109136
Свидетельство о публикации №118012109136
Рецензии