лякає. минає сімнадцятий рік,
а ми зачествіли. ховаємо душу в мережі.
а тіло чекає нас біля розпусти воріт,
його не зупинять ні списки моральних обмежень,
ні совість. пекучий бажання вогонь
нам випалив серце, розвіявши попіл по світу.
а залишки тліють на стомленій шкірі долонь,
коли твоє тіло під ними, що мною зігріте
пірнає у прірву - жаданий той світ небуття.
екстаз. невагомість. коротке прощання - і далі.
у спробах відчути вже втрачений присмак життя
ми котрі міняємо руки і очі. деталі
уже не хвилюють. не люди, а звірі. повік.
іще один крок - і останні зруйновано межі.
лякає. минає сімнадцятий рік.
а ми зачерствіли. ховаємо душу в мережі.
17
© Copyright: Анастасия Старченко, 2018
Свидетельство о публикации №118012100552
Свидетельство о публикации №118012100552
Рецензии