Тремтить земля, гуркоче грім,
І разом з вітрем навздогін
Летять пісні, якісь чудненькі,
Але слова луна тихенько ...
Це ліс звертається до тебе,
Протяжно свистом зазива,
Він хоче, щоб у мить ти зазирнув у небо,
Примружуючи очі, розглядаєш ці дива.
Сидить на синій смузі місяць,
Заплутуючи свій подальший шлях,
І вже не хочеться зрушатись з місця,
Ти зачарований, і забуваєшься у мріях.
І запліта тобі думки, ніби у повір'ях,
Позичить крапельку сльози,
Що протіка в надіях.
Для чого це йому? Хто ж його знає ...
Можливо, він хоч трошки біль наш уявляє.
- Ніколи не здавайтеся, ідіть! - Запально наставляє,
- Зустрінемося ще, живіть! - І срібним сяйвом
До себе пригортає.
Він стереже нас кожну мить, але цього, можливо, ніхто і не знає.
Беспредельно. на украинском
© Copyright: Заря Кельтская, 2018
Свидетельство о публикации №118012001506
Свидетельство о публикации №118012001506
Рецензии