Я зрю її і як човен став
Від краси, що хвилює із глиб її,
Мов морський буй не держить постав,
Коли одвічна орель колисає.
Я пливу, як та парусина,
Що легіт вдихнула так гордовито;
Вбираю її і з’їдаю
Очима моїми несамовито.
Я спізнав прегарну мушлю
В вечірніх проміннях Ярила;
Закохався я в Алушту,
Тобою марю, моя мила.
Алушта
© Copyright: Михаил Романюк Одесса, 2018
Свидетельство о публикации №118011903906
Свидетельство о публикации №118011903906
Рецензии