Кобзарю! не заросла панщина мохом і травою,
Квітне олігархія над долею людською.
Ранок, обід і вечір,
Неділя, місяць і рік,
Життя тане, мов сніг.
Люди один одному кажуть,
Що тяжко страждають;
Я дивлюся на це лихо,
І заснути не можу,
Бо бачу їхні лиця,
З яких гнів клекоче.
Їх лиця не бачать,
Їх гнів не відчувають,
Сліпі дивляться їм в очі,
Міднолобі гнів відвертають,
Закони лобіюють, з честі сміються,
Правду під стіл ховають,
Над людьми панують,
Брехню кажуть, правду не чують,
Хрестяться, моляться - бога зневажають,
Не турбуються за міста і села,
Не думають за степи і луки,
Забули про Тарасові вила,
Що піднімали українські руки!
Цураються, тікають! до кордону,
Не сіють на Вкраїні пщениченьку добру,
А сіють в Європі, в Америці, в Китаї,
І сумують за Україною,
За правдою своєю, за славою,
За честю, за рідною землею.
Возле памятника Т. Г. Шевченку в городе Одесса
© Copyright: Михаил Романюк Одесса, 2018
Свидетельство о публикации №118011903122
Свидетельство о публикации №118011903122
Рецензии